Я сидела на скамейке в парке, ярко раскрашенных листьях осени, и задумывалась о том, как же пережить этот день безумия. Очередной день, наполненный скучными заботами, мучительным раздражением от маленьких детишек, бульбуляторами с резким запахом и безумными приступами хандры. Я решила сделать шаг в неизведанный мир, я хотела утонуть в объятиях МДМА.
История началась со случайной встречи с моей подругой Мэгги. Она была непокорной девчонкой, всегда готовой подкинуть новый товар для всех желающих. Мы встретились в нашем любимом кафе, где обсуждали последние сплетни и новости, перекидываясь словами, словами, словами.
- Слушай, я недавно нашла замечательную закладку, - рассказала мне Мэгги с загадочной улыбкой на лице, - это МДМА. Хочешь попробовать?
Мой разум завладела жажда испытать что-то новое, что-то, что уберет раздражение от мелких детишек. У меня не было никаких пруфов о ее действии, но мне было все равно. Я решила полностью погрузиться в этот опиум для моей души.
Мэгги достала из своей сумочки небольшой пакетик с белоснежным порошком. Она сказала, что этот товар исправит все мои проблемы и превратит раздражение в улыбку. Мои руки тряслись от предвкушения, и я мазала свои губы яркой помадой, чтобы скрыть свою волнение.
Мы решили сесть на скамейку в парке и начали ожидать, пока МДМА начнет свое действие. Волнительный миг настал, когда я положила крысу на свой язык. Немного горечи и пикантности, и я стала ощущать, как эта магия проникает в каждую клеточку моего тела.
Время начало таять, как растворяющийся недовар. Мои мысли становились ярче, словно я погружалась в мир калейдоскопических красок. Звуки окружающего мира превратились в мелодию, которую моя душа танцевала под. Ничего не могло байтить меня сейчас. Маленькие детишки, которые раньше вызывали во мне непомерное раздражение, стали прекрасными созданиями, чьи голоса звучали как ангельские хоры.
Я погрузилась в эту новую реальность, в которой все было возможно. Каждая ветка дерева на фоне блестящих листьев стала символом свободы и возможностей. Я растворилась в объятиях МДМА, ощущая, как его тепло проникает в каждую клеточку моего существа.
Тянувшиеся часы переплелись в невероятное путешествие по миру сверкающих огней и искрящейся музыки. Все, что мне требовалось, это закрыть глаза и предаться этому пьянящему опиумному сновидению.
Но когда МДМА начал свою исчезающую игру, я почувствовала, что возвращаюсь к реальности. Мир вокруг меня потерял свою яркость, а звуки стали блекнуть и угасать. Я ощутила непреодолимое желание вернуться в этот прекрасный мир, но знала, что это невозможно. Крыса смыла с себя свою магию и унесла свои дары.
С тяжелым сердцем я встала с скамейки и направилась домой. Раздражение от маленьких детишек вернулось ко мне, но теперь я знала, что существует мир, где они не мешают. МДМА дал мне возможность увидеть свет в темноте, но теперь его огонь погас. Осталась только тоска и желание, чтобы эта история повторилась еще раз.
Так закончилось мое путешествие в мир МДМА. Этот пробный погружение в неизведанный мир принесло мне моменты счастья и покоя, но теперь они были только воспоминаниями. Впереди были новые дни, новые раздражения и новые искания. Я поняла, что одним лишь МДМА не справиться с нашими проблемами и внутренними битвами. Мы должны искать решения внутри себя, в наших собственных силах и возможностях.
И, несмотря на непомерное желание повторить это путешествие, я решила оставить МДМА в прошлом и принять вызов реальности со всеми ее радостями, болезнями и маленькими детишками. Мы должны находить свою счастья в мире, где просыпаемся каждое утро и видим новый день, новые возможности и новые искренние улыбки.
Ярокий вечір, як заскочив на закладки по Большій Васильківській. Місце було запрошливе, анаша лежала на поверхні, мов тоненький снігокатанка, що гріла мої душу та мозок. Її радості неможливо зіміряти, лише довіршувати. Цілий день чекав на цю хвилю, на цей кайф, коли мій організм знову схоплюватиме бурхливий танець з прекрасною МДМА.
Усе почалося, коли я дізнався про нову партію, яка з'явилася у нашому місті. Звістка про цю чудову речовину розлетілася швидше, ніж шмыгання твого дідька по вулиці. І ось, я вже добрався до останнього моменту: мій телефон дзвонить, іниціатором виклику є мій довірений шиз із прізвищем «Тріпер». Цей тупий сукин син вміє затрахати не на жарт!
— Ей, бруднюча, встиг биш сюди, забирай свою прописку та теревенько в машинку! — кричу я, бачачи, як він підкрадається до мене. У себе в кишені, він носить бабине серце, але молодець — робить свою справу!
Мій вірний піде на все, аби я почувався на правильній хвилі. Він підходить з похмурим виглядом, з перших слів видно, що його хтось може виллє.
— Чувак, я за тобою стежив, і підкоривши весь місцевий кафе «Табуретка», я рванувся сюди. У мене для тебе є крута покупка, на яку ти ніколи не відмовишся.
Мої очі закатилися, я знаю, що це буде знову чудове пригода. В моїй голові вже формується план, як ми з Тріпером влаштуємо охоту за пасхальними яйцями на кладовищі. Я знаю, це звучить макабрічно, але що справиш — життя наркомана не таке просте.
Слідуючого дня ми встигаємо всі підготуватися до охоти. Всі радісні, як діти з магазину з цукерками. Дехто готується на більш серйозному рівні, підтягуються і все таке. Ми виправдовуємось перед родиною, що на навчанні, але насправді знаходимося в іншому світі, і нам там кайфово!
Згідно плану, о 12 годині по обіді ми збираємося на кладовищі, де знаходиться наше таємне сховище. З кишень я достаю біле — героїн, щоб надати собі та членам команди більше енергії та витримки на охоту. Справжні наркомани знають, що героїн підносить тебе додому, а МДМА робить тебе власністю вечірки. Всі взяли чпокнутись, і тільки я ще позволяю собі одну пыряться, адже ніщо не заборонено.
Кладовище, на яке ми попадаємо, виглядає вражаюче. Старі та гіллясті дерева, під якими зненацька може виповзти зла душа. Це як незнайомці в твоїх звичних розмовах — ти навіть не помічаєш, як вона вже на тебе наступила. Ще одна пыряться, і вже маю перед собою пейзаж, який зазвучує красивими пастельними кольорами, коли скінчиться особлива священна мить, що відбувається на наших очах.
Охоту ми виконуємо, як справжні професіонали. Нам вдається знайти кілька пасхальних яєць, які ніхто не знайшов за десятиліття. Ми радіємо, як діти, отримуючи свої перші подарунки на свято.
Усе було добре, але, якщо чесно, я починаю підозрювати одного з наших членів команди. Ймовірно, хтось з них на измене. Мої думки мотаються, мов чумацький багажник, але я не готовий відчепити. Я підстриг свої довгі волосся, адже готую нову дозу МДМА, і кожен моє космічний стрижка дає мені енергію та силу.
Усі крадуться, як бандити, але я відчуваю, що це не останній поворот. Я підкрадаюся до потенційного ватажка нашої опозиції, і вимовляю ті слова, що зневірять або сповнять його довірою.
— Слухай, мій друг, я знаю, що ти на стороні світла, але я все-таки прошу вірити мені. Ми тримаємо всю нашу команду під контролем, як справжній дідусь в пансіонаті, та не дамо комусь зіпсувати нашу пригоду. Довіряй, але перевіряй.
Той погляд, що він на мене викинув, пройде в історію. Я бачу, що він згоден, але його шрами він не забуде. Однак це кешуй-ся!, ми все одно шмигаємо вперед. Нічогісінько не зупинить нас!
На другому плані знаходиться наша більшість — ми, що віримо, що наша операція вдасться, йдемо вперед і залишаємо позаду все підозри та страхи.
Героїн б'є, але МДМА робить моє тіло вічно молодим. Поєднання цих двох речовин фіксує мене на сторінці історії, де я — репера наркомана, що звивається в психоделічних танцях під свою музику.
Так, кайфувати від охоти за пасхальними яйцями на кладовищі може тільки здоровий наркоман. Відчуваєш, як кригає страх в твоєму серці, але він не знаходить виходу, бо тіло вже закручується в пастку насолоди. Все важить, але твій дух вільний.
Роздумуючи про вчинене, я зізнаюся, що наші кроки були дорогими. Але формальності, чи не так? Життя наркомана — це прожити на повну катушку, поки світ не повернеться з довгого сну.
Cвіт, дивись на нас! Ми наркомани репери, що пожираємо ночі та якнайгучніше скандуємо наші тексті — і це наша вічна доля. Її не змінити, не варто нам і шукати виправдання.
Ми випливаємо на світло, втікаємо від проблем нашого суспільства, але виростаємо дітьми нашої революції. Бо ми — воплоти змін та відмова від банального світу, де кожна мить каже тобі, що ти не можеш усе змінити. Але ми можемо і ми самі знаємо це.
Ми — репери наркомани, не зобов'язані нікому пояснювати наш світ. Ми пишемо свою музику, танцюємо на своїх закладках та шмыгаємо на своїх хвилях. І це дуже прекрасно!
А тепер, залунати з кайфу, і прощатися з тобою. Життя занадто коротке, щоб пропускати моменти, коли можна забути про все і відірватися на повну програму. Кажу це, не затримуючись — і втікаю у своє місце, де наша гордість репера наркомана переливається через краєвиди нашого хижого світу.
Всього тобі найкращого у твоєму польоті. Ми розуміємо одне одного, і це надає моїм словам сили та шкідливість. Смійся з нього, але не пішов усякий вагабунд, якого не варто взяти на серйозно. Ми всі дзвінко сміємось, але ніхто не розуміє, що наш сміх — це наша зброя, що звучить найгучніше в цій всій музиці.
Це ми, репери наркомани, не передаються перевіркам. Ми знаємо всі секрети, кожна наша закладка розповідає т